Я пам’ятаю себе у підлітковому віці. Весь світ здався простим і зрозумілим. Дуже багато питань було вкрай очевидними. Всі позиції були чіткі і радикальні. Здорового глузду вкрай вистачало відрізняти правду від маячні. Рівень хибних знань був мінімальний. Тобто по будь-якому питанню я міг або дати адекватну думку, або заявити, що я не володію інформацією.
В той момент всі дорослі здавалися тупими. Так, у них більше знань, більше життєвого досвіду. Але тупість проявлялася у іншому. Дорослі невпевнені, у них немає чіткої позиції, менше переконань і принципів, а ще це “все не так однозначно”. Ба більше, у них з’являються хибні думки. Дорослі можуть вірити у відверту маячню, теорії змови, пропаганду тощо.
Тоді мені дуже не хотілося перетворитися у такого “дорослого”. Але це відбувається неминуче. Коли це почало відбуватися, це відчувалося так, що ніби ти заплутався. Відчуваєш себе загубленим, ніби ти у тумані. Погляд стає мутним. Виникає невпевненість, неоднозначність. Зникає довіра до самого себе. Все стає дуже складним, непідйомний.
В машинному навчанні є таке поняття, як перенавчання нейромережі. Це такий ефект, коли нейромережа стає занадто розумною. Вона починає шукати залежності там, де їх немає. Починає занадто кропотливо приглядатися до вхідних даних, звертати увагу на шум.
Розглянемо приклад перенавчання. Задача для нейромережі: навчитися відрізняти шкідливі товари від корисних по фотограції упаковки. Спочатку нейромережа шукатиме прості способи це робити. Наприклад, можна зчитувати склад товара з опису на упаковці, шукати в ньому шкідливі речовини. Або звертати увагу на термін придатності. Але якщо змушувати нейромережу ще краще й краще виконувати цю задачу, тоді вона почне помічати зайві деталі. Нейромережа може помітити, що шкідливих товарів з жовто-червоною упаковкою не буває. Або що жоден корисний товар не має ваги у діапазоні від 80 до 100 грам. Це повна маячня, але так стається. І якщо потім нейромережі показати сигарети з жовно-чевоною упаковкою, тоді вона визначить їх корисними. А що, у неї таке “переконання”. Або пачку вітамінів вагою 90 грам вона визначить шкідливими.
Ось як це виглядає:
Людина по суті теж є нейромережею і схильна до перенавчання. Спочатку у молодому віці людина починає досліджувати світ з чистого листа. Починається збір інформації. Згодом з’являються перші прості думки про різні речі. Невелика вибірка інформації і мало часу для аналізу не дає змогу придумати нічого краще, ніж розділити речі на чорне й біле. Що добре, а що погано. Що можна, що не можна. Але це дає змогу сформувати прості закони світу. Наприклад, у людини було 2 собаки та обидві її покусали. Робиться простий зрозумілий висновок - собаки погані, вони кусаються.
Коли людина дорослішає, тоді дещо змінюється. По-перше, голова забивається інформацією. По-друге, більше часу витрачається для аналізу інформації. Прості закони дитинства починають ламатися. За життя ти побачив вже не 2 собаки, а 20. Вже не всі вони кусаються. Прості закони заміняються більш складними. А потім ще більш складними, а потім ще, і так багато разів. Це триває допоки людина взагалі не втратить здатність визначати чіткі закони світу. Це пов’язано з тим, що людина знає занадто багато інформації і занадто багато міркувала над нею. Стає неможливим знайти такі закони, які описали би всю наявну інформацію. А старі закони можуть описати бодай тільки 80% інформації. Все ускладняється тим, що людина все більше отримує інформації від різних джерел, а не тільки з власного досвіду. Через що деяка інформація взагалі виявляється суперечливою. В голові відбувається каша.
Приклад з мого досвіду. Якщо в дитинстві я вважав, що вбивати людей це однозначно погано, то тепер у мене взагалі немає думки з цього приводу. Спочатку це переконання зламалося об банальне питання вбивства заради самооборони. Потім філософські думки стосовно вбивства одного заради спасіння 10 інших людей. Далі є хронічно хворі люди, які вже настільки страждають, що дійсно буде гуманно їх вбити, про що вони самі благають. Потім почалася війна, і стало очевидним зворотне: якщо інша людина заважає тобі жити, і за її вбивство тобі нічого не буде, тоді вбити є цілком нормальним рішенням проблеми.
Існує ефект Даннінга - Крюґера. Це коли людина починає вивчати новий предмет, то на початку вона думає, що все зрозуміло і просто. Після подальшого навчання у людини наступає розуміння, що вона ще нічого не розуміє. Далі людина продовжує навчання і в решті стає професіоналом. І це правда так.
Коли професіонал досяг піку своєї професійності, він може приймати ідеальні рішення, але втрачає можливість дати пояснення цим рішенням. Він просто відчуває, що в певній ситуації, враховуючі всі умови, краще зробити саме так. Але для аргументації свого вибору нейромережа в голові починає генерувати пседво-пояснення. Таке пояснення буде хибним, і воно час від часу буде змінюватися. Тобто людина починає шукати логіку у власних діях. Відбувається обман самого себе й інших, починається крінж.
Але чомусь ніхто не каже про стадію, яка йде далі. Цього немає в моделі ефекту Даннінга - Крюґера. Після досягнення піку професіоналізму при подальших спробах стати ще краще, починається перенавчання. Така людина починає помилятися, її нейромережа починає працювати гірше. Відбуваються всі ти негативні ефекти перенавчання, про які я писав вище. Це виглядає так, ніби людина занадто багато думає, перебільшує ризики від малоймовірних подій, враховує зайві детали.
Це все стосується і звичайного життя. З віком людина стає професіоналом у сфері звичайного життя, дружби, стосунків, побутових навичок. Зникають всі прості закони з дитинства. Людина формує більш складні закони життя. Спочатку це несе позитивні зміни. Такі закони працюють краще, бо краще описують життя. Далі складні закони заміняються ще більш складними, допоки не наступає стадія перенавчання. Людина починає помилятися.
Коли людина починає усвідомлювати, що робить помилки, тоді у неї виникає щире непорозуміння, як так сталося. Це відчувається так, ніби ти отупів без причини. Нібито знаєш все бездоганно, але це більше не працює. Людина втрачає довіру до самої себе, зникає впевненість у власних рішеннях. Зникає зв’язок з реальністю. В такий момент людина зазвичай каже щось на кшталт “я вже взагалі нічого не розумію”. Саме тому виникає враження, з віком людина “тупішає”.
В машинному навчанні ефект перенавчання є серйозною проблемою, яку намагаються уникати. Це досягається штучним обмеженням рівню інтелекту нейромережі або зменшенням кількості ітерацій навчання.
Якщо ви зіштовхнулися з ефектом перенавчання, тоді вам треба штучно себе отупити. Свідомо поверніться до більш простих законів, по яким ви раніше жили. Використовуйте ці закони замість своєї інтуїції. Прості закони не так добре описують світ, проте вони захистять вас від перенавчання. Якщо ви й далі продовжуєте помилятися, тоді повертайтеся до ще більш простих законів. Якщо помилки припинилися, тоді можна зробити крок вперед і ускладнювати закони. Такими ітераціями треба рухатися у сторону максимально складних законів, які ще не почали допускати помилки.
Життя по власним законам, на відміну від інтуїції, зробить вас послідовним і захищеним від коливань рівня власного інтелекту та емоцій. Так що раджу перестрахуватися і перейти на закони навіть в тих сферах життя, де ви поки ще не досягли стадії перенавчання.