Я маю погану звичку прикидатися соціальним. В реальному житті я стараються посміхатися, розмовляти, вдавати із себе соціальну людину, підтримувати різні ініціативи, погоджуватися на розваги. Перш за все мова йде про знайомство з новими людьми.
Напочатку мені навіть подобається вводити людей в оману. Мені подобається бачити, що мені вірять. Приємно усвідомлювати, що в мене виходить прикидатися тим, ким я не є. Я прораховую все - всі свої слова, міміку, положення рук, погляд. Не забуваю жмурити очі під час сміху.
Але через тиждень це по трошки стає тягарем. А приблизно через 2 тижні я повністю втрачаю сили продовжувати цю виставу. Я повертаюся до свого справжнього стану. Я буквально втомлююся бути псевдо нормальною соціальною людиною. Адже для цього треба прикладати зусилля.
Люди помічають, що я змінився. Я стаю холодним, аморфним, незацікавленний ні в чому. Люди думають, що в мене плохий настрій, або щось сталося, або, що я на них образився. А я просто став самим собою.
Саме тому не варто прикидатися соціальним, якщо контакт з людиною буде довше тижня. Краще одразу бути собою. Все одно з часом тебе побачать справжнім. Але на короткострокові контакти це робити можна. Як мінімум для того, щоб не лякати людей і не звертати на себе зайву увагу.
З цієї причини я не хотів би бути публічною персоною (актор, політик, блогер). Я просто не зможу підтримувати образ довше тижня.
Проте, на мою думку, більшість людей не прикидаються соціальними. Вони такими дійсно є. Деяких я вже спостерігаю багато років. Так довго прикидатися неможливо.
Знайомо? Став вподобайку.